Сосна звичайна

Відоме дерево, поширене по всій території. В Україні ботаніки виділяють тепер 17 видів цього роду. Найбільш поширена з них сосна звичайна — вічно­зелене дерево до 50 м заввишки, з прямим стовбуром і округлою пірамідальною кроною. Кора у старих дерев червонувато-бура, з тріщинами, легко відшаровується, на гілках жовтувата, лущиться.

Листки (голки) хвої сизо-зелені, жорсткі, розміщені попарно (рідше по 3), гладенькі, завдовжки 5—7 см, з внутрішньої сторони плоскі, із зовнішньої — випуклі, виростають фактично з маленьких видозмінно-скорочених пагонів.Чоловічі квіти в колосках, що численно колосовидне скупчені при основі пагонів поточного року, згодом сірчасто-жовті, складаються з багатьох лущатих тичинок, а ці несуть по 2 пиляки з нижньої сторони.

Жіночі колоски розміщені по 1—3 на кінцях пагонів, складаються з по­кривних і насіннєвих лусок. У пазухах останніх — по 2 насінні зачатки. Шишки формуються з жіночих колос­ків. Вони яйцевидно-конічні, молоді — зелені, зрілі -жовтувато-сірі, зі здерев’янілими щитками — насіннє­вими лусками. Насіння дрібне, з крилатою летючкою. Насіння до­зріває в шишках на другий-третій рік.

В залежності від місцезростання утворились (присто­сувались) різні форми: болотна, крейдяна та інші, що їх декотрі ботаніки зараховують до окремих видів чи підвидів. У лісах росте суцільно або в змішаних сукупностях дерев, приміром, з березою, дубом тощо.

Сосна — це дарований Природою, еволюцією життя на Землі санітар повітря, носій фітонцидів у цілісності своїй і по кожному її органу зокрема. Це — комора неперевершених ліків, не кажучи вже про застосування у будівництві, хімічній промисловості і т. д. Народна емпірика й наука не обійшли її своєю увагою і повсяк­час знаходять у ній нові можливості використання. Зга­даємо хоча б дивовижну мікроатмосферу, яку створює сосна довкруг місця, де росте.

З медичною метою вико­ристовують хвою (листки), бруньки, шишки, кору, пи­лок, навіть деревину; продукти первинної та вторинної переробки: смолу, живицю, скипидар, каніфоль, вугілля; фракції різних способів перегонки сировини: ефірні олії, а з них різні компоненти (пінен, карен, діпентен, терпінокол), численні кислоти тощо.

Біохімічний склад органів і продуктів сосни.

Хвоя: смола — 7—12 %, вітамін С — 0,1—1,3 %, най­більше його в дво- і трирічній хвої взимку та ранньою весною; дубильні речовини — до 5 %, ефірна олія-0,13—1,3 %, каротин, антоціани (і в корі), токоферол, ергостерин, мінеральні солі (кальцію, фосфору, заліза, марганцю, цинку, кобальту, нікелю та інших).

Бруньки: вітамін С, ефірна олія — до 0,36 %, дубиль­ні речовини, смола, пініпікрин, рутин (!), каротин, віта­міни В₂ і К.

Вміст усіх цих речовин залежить від віку дерева, боні­тету, пори року.

Живиця: ефірна олія — до 35%, смолисті кислоти: декетропімарова — до 18 %, півопімарова — до 36 %, палюстрова та біотинова.

Детальніші відомості про біохімізм сосни можна зна­йти в спеціальній науковій літературі.

Народна емпірика «ставить» влучні питання, навіть «підказує» науці дещо.

Насичене   фітонцидами   повітря   соснового   лісу – давно відоме в народі лікувальне середовище для тубер­кульозників, хворих шкіряними інфекціями тощо.

1.   Соснову хвою збирають у народі тоді, коли випаде потреба. Встановлено, однак, що вміст вітаміну С у них більший у зимово-весняний період, ніж улітку.

Під час війни хвоя сосни була одним з найдоступніших джерел вітаміну С — засобом запобігання цинги.

Збирають густо вкриті глицею кінці (15—25 см зав­довжки) гілок. Влітку хвою зберігають свіжою тільки на пару днів. Взимку, на холоді, місяцями, поки не потепліє. З обдертих гілок глиці виготовляють настій шляхом вимочування подрібненої хвої у воді. На літр перевареної, але кімнатної температури води беруть одну склянку дещо подрібненої глиці, настоюють у тем­ному місці два дні і випивають до одної склянки протя­гом дня в кілька прийомів.

Доходжу висновку про те, що в народі правильно відмічається лікувальна сила хвої. Вона — відхаркувальна, сечогінна, оздоровлює сечові шляхи, знімає запальні процеси в жовчоутворювальних і жовчовивідних шляхах. Не раз подібні висловлювання, часом з примітивною термінологією, викликали у мене не тільки повагу, але й здивування. Адже це ж саме твер­дить і наука. Тільки дозування, саме дозування бувало причиною суперечок.

Зі свіжої, погніченої, а то і висушеної, розпареної окропом глиці сосни роблять у народі пов’язки на хворі суглоби.

Декотрі травознаї додавали (та й тепер додають, і досить влучно) висушену глицю сосни у відповідні збори лікувальних рослин як для внутрішнього приймання, так і для зовнішнього застосування: рахіт, подагра, деякі захворювання шкіри та інші прояви порушеного обміну речовин. Як на мій погляд, у наш час нестачі ліків ви­користання глиці (хвої) сосни, ялини — справа актуаль­на, але інструктивне невпорядкована. У той же час глиця більш відома як складова для комбікормів.

2.   Бруньки сосни. Це — ембріонально-вегетативні зачатки майбутніх бічних відгалужень пагонів сосни. Зби­рають їх тоді, коли вони саме починають бубнявіти -у березні, тобто до розпукування. Зрізають скупчення бруньок — «колонки» з 2—7 бруньок.

Чим старше дере­во, тим дрібніші в цю пору бруньки. Але, порадившись з лісниками, слід у першу чергу використовувати ви­рубки, не знищуючи молодняк. Сушать, розстеляючи, в теплих провівних приміщеннях при температурі до 40°С (у печах, духовках), поки смола не розтоплюється, «випаровується» і луски розчепірюються. Зберігають у ящиках, мішечках, у сухому місці. Господині підві­шують такі мішечки у шафи, де зберігають чисту білиз­ну, одяг.

У народі бруньки сосни вживають при захворюваннях дихальних шляхів — бронхітах, запаленні легень, ту­беркульозі і просто як відхаркувальне, а також при артритах, ревматизмі — окремо (і в зборах з іншими лікувальними рослинами). Використовують як важ­ливий компонент для лікування рахітичних дітей. Вжи­вають бруньки і при набряках. Також як жовчогінне, при захворюваннях печінки, при жовтяниці і як легкосечогінне.

Крім того, при деяких алергічних захворюваннях (однак, треба зважати на те, що пилок сосни сам може бути носієм алергенів для декотрих чутливих організ­мів). Настої з них використовують для інгаляцій, а та­кож як знезаражуюче. Вживається і при шлункових за­хворюваннях (гастрити, виразка).

Приймають бруньки в різних лікувальних формах і дозах. Проте слід підкреслити, що не завжди раціо­нально. Особливо щодо дозування. А тут не завадить по­радитися з лікарем. Звичайно, беруть до 10 г подрібне­них сухих бруньок, обливають окропом у склянці. Наливають до краю склянки і настоюють під накриттям 15 хвилин. Приймають теплий настій при простудних захворюваннях через кожні 2—3 години по столовій ложці до 5—6 разів на день.

Вживають і так:

а) Відвар. 15 г подрібнених сухих бруньок на склянку води. Кип’ятять під кришкою на слабкому вогні 3 хви­лини. Приймають по столовій ложці тричі на день (май­же гарячим);

б)  Методом водяної бані. 10 г бруньок на 300 мл води. Готують як відвар, тобто 30 хвилин.  Приймають по третині (до половини) склянки 2—3 рази на день після їжі як відхаркувальний і дезинфікуючий засіб;

в)  Настій. Одну столову ложку подрібнених бруньок звечора заливають у термосі окропом (0,5 л) і настоюють протягом ночі. Випивають за 3—4 прийоми ковтками до їжі. Це при тяжких бронхітах, запаленні легень, ар­тритах, ревматизмі та інших захворюваннях;

г)  Спиртову, або на міцній горілці, настоянку готують у пропорції — 1:3. Приймають по 20—30 крапель;

д)  Вживають також відвар соснових бруньок на моло­ці (як відхаркувальне і при простудах): і столова ложка на 0,5 л,ковтками протягом дня.

Протипоказано користування бруньками сосни внутрі­шньо при вагітності, гепатитах (та інших захворюваннях печінки). Те ж саме при гломерулонефритах, за винят­ком тих захворювань нирок з бактеріоурією, при яких у певних малих дозах лікар може навіть рекомендувати хворому легкі настої соснових бруньок.

3.   Молоді зелені шишки сосни. Свіжі шишки ріжуть на частинки і роблять настій (або короткочасний відвар) і вживають, як і бруньки сосни. Частіше, однак, роблять горілчаний настій (1 частина за об’ємом подрібнених шишок на 3 частини горілки). Вживають у тих же випад­ках і дозах, як і настоянку бруньок (по чайній ложці тричі на день),— при простудних захворюваннях, брон­хітах,  туберкульозі,  ревматизмі,  як кровоочисне,  де­хто — при надмірних менструаціях.

Шишки використо­вують  для   виготовлення   сиропу.   Засипають   цукром (1:1 або 2:1) з додачею кількох столових ложок міцної горілки на склянку шишок. Вживають по дві чайні ложки на півсклянки кип’ятку і п’ють ковтками гарячим при простудному кашлі, легеневих захворюваннях і взагалі захворюваннях дихальних шляхів; також при підвище­ному тиску крові, маткових кровотечах, при геморої.

З соснових зелених шишок у різних комбінаціях, з до­дачею інших лікарських рослин або приправ, роблять різні оздоровчі напої. Це — окрема тема для спеціалі­стів, звичайно, з урахуванням медичних вимог і правил.

У народі вживають молоді зачатки шишок для вітамін­ного напою дітям (з 2—3 років їх життя, та й старших). За деякими літературними джерелами, використовують при болях у серці. За моїми записами — висушені, у су­міші з квітами глоду, травою меліси та іншими компонен­тами, навіть з ячмінним солодом. Зачатки молодих вес­няних пагінців, коли вони ще світло-зелені (до 3 см), їдять, висмоктують. Це прекрасні лісові ласощі весни.

4.   Пилок сосни. Це — чоловічої статі гаметофіт рослини, що для людини є лікувальним субстратом. Але водночас може бути й отрутою — алергеном. Не всі можуть безпечно в атмосфері соснового лісу знаходи­тись, коли пилить сосна, особливо люди з постійних мешканців міста. Доводилось декого виводити з лісу із сильними набряками слизистої очей, носа і взагалі обличчя.

Звичайно, не для всіх людських організмів пилок е алергеном. Гіршим вважаю таке: «Я не можу довго бути в лісі, особливо в сосновому. Починає сильно боліти голова. Вернуся додому (в місто) — проходить». Це для роздумів на тему: природа і людина.

Пилок збирають у травні місяці. Зрізують чоло­вічі суцвіття цілими колосками у целофанові мішки, вдома розкладають на гладенькому папері в сухому (без протягів) місці (можна і на сонці). Підсихаючи, пилок висипається з колосся. Після сушки зберігають у скля­них банках.

Використовують його в народі всередину як загальнозміцнюючий засіб при різних захворюваннях, найча­стіше з медом. Беруть одну столову ложку і добре пере­мішують з 1 склянкою підігрітого меду. Такий мед із сосновим пилком приймають по чайній ложці 3—4 рази на день.

Практикують також приймання відвару на молоці: одну чайну ложку пилку на склянку молока розбовтують і варять до закипання на слабкому вогні. Вживають таке молоко ложками протягом дня, корисно — з медом, особливо при туберкульозі, тяжких бронхітах. Вживають пилок також у комбінаціях (змі­шують) з лимонним соком, жовтками курячих яєць, з ме­дом.

Досить різноманітне застосування мають продукти первинної, вторинної і подальшої переробки сосни, по­чинаючи від листка й аж до коріння. Про все це читач знайде в спеціальній літературі. Подам найголовніше.

У смоляних ходах, що пронизують деревину і вторинну кору, знаходиться смола. З тріщин, поранених місць вона витікає і поступово (внаслідок випаровування ефір ної олії та під дією кисню повітря) застигає у зернисту масу, що перетворюється у тверді жовті шматки. Це – живиця, а напівзастигла зветься терпентином. Терпен тин використовується у фармації (комплекс дисциплін про пошук, виготовлення і використання ліків) для ви­готовлення пластирів.

Звичайний же терпентин одержується з переробки напівгустої живиці. За допомогою водяної пари живицю розділяють на ефірну олію і смолу. При цьому одержується так званий живичний скипидар. Його піддають вторинній перегонці при температурі 170°С. Очищений скипидар містить до 75 % пінену, що супроводжується кареном та іншими терпенами. У фармації його використовують для ви­готовлення мазей, лініментів, у різних сумішах як місце­воподразнюючий засіб при простудах, ревматизмах.

У народі обережно, щоб не викликати опіків, користуються скипидаром для натирань разом з якоюсь жировою основою (олією, смальцем). Лікарі чистий скипидар ви­користовують для інгаляцій при захворюваннях дихаль­них шляхів. Скипидар у фармації є сировиною для син­тезу терпінгідрату і камфори. Виготовляється і техніч­ний скипидар.

Після вигонки скипидару залишається до 70 % смоли­стої каніфолі, її очищають, тоді вона містить до 95 % смоляних кислот і до 5% резенів. Каніфоль входить до складу липких та рідинних пластирів.

Дьоготь сосновий одержують шляхом сухої перегонки стружки з деревини, насамперед соснових пеньків. Одночасно мають активоване вугілля ще й деревинний оцет. Дьоготь у фармації слугує для виготовлення мазі від корости та екзем.

У нас зустрічається понад 20 видів-підвидів роду «сосна».

Використання можливостей сосни в охороні здоров’я людей сьогодні набуває важливого значення.