Багаторічна трав’яниста спорова рослина з родини багатоніжкових (Polypodiaceae). Має сильно розвинене коротке товсте кореневище, яке несе пучок перисторозсічених листків. Листки сидять на коротких черешках, густо вкриті бурими плівками. З нижнього боку листків наприкінці літа розвиваються спорангії, що збираються в соруси і розташовуються в два ряди по боках середньої жилки.
Зустрічається часто в букових, ялинових та дубових лісах.
Застосування. З лікувальною метою використовують кореневища (Rhizoma filicis maris). Вони містять папоротеву і флаваспидову кислоти, албаспидін і аспидол, що являють собою похідні флороглюцина і його вторинні й третинні гомологи. За останніми даними, діючим началом папороті є фільмарон. В кореневищі є також жирне й ефірне масла, смолисті й дубильні речовини.
Про лікувальні властивості папороті знали дуже давно. Папороть описували Діоскорид, Вергілій, Пліній і більш докладно Авіценна (XI століття).
Зараз із кореневищ папороті одержують екстракт або неогаленовий препарат філіцилін, який застосовують проти стрічкових глистів, гостриків, анкілостомів та інших, які паразитують в організмі людини і тварин.
Збирання. Заготовляють кореневища папороті ранньою весною або у вересні—жовтні, очищаючи їх від коренів, лусочок, сухих черешків. Сушать на горищах під залізним дахом або в інших приміщеннях, які добре провітрюються. Для прискореного і рівномірнішого сушіння кореневища необхідно розрізувати вздовж і впоперек на кілька частин.
Немає коментарів:
Дописати коментар