четвер, 28 січня 2016 р.
понеділок, 11 травня 2015 р.
АЇР – ЗЦІЛЕННЯ З ГОЛОВИ ДО НІГ
або Рослина, яка очищає не лише воду, а й судини
Аїр тростиновий, чи лепеха звичайна, татарське зілля, – це відома лікарська рослина, яка росте на берегах річок, озер, у низинах і на болотах.
Корисні властивості аїру були відомі ще стародавнім цілителям. Наприклад, Пліній Старший (відомий римський медик і вчений), а також Діоскорид (римський лікар грецького походження) описували цю рослину у своїх наукових працях, рекомендували як тонізувальний та сечогінний засіб, лікували нею захворювання дихальних шляхів, селезінки, печінки та інших внутрішніх органів. Авіценна теж використовував аїр, зокрема, для лікування шлунка, печінки, нирок і сечових шляхів, а також у разі захворювань очей.
Середньовічні лікарі визнавали аїр як дезінфікувальний засіб: його порошком присипали гнійні рани й виразки, рекомендували жувати під час епідемій грипу, холери, тифу та інших небезпечних хвороб.
Корисні властивості аїру були відомі ще стародавнім цілителям. Наприклад, Пліній Старший (відомий римський медик і вчений), а також Діоскорид (римський лікар грецького походження) описували цю рослину у своїх наукових працях, рекомендували як тонізувальний та сечогінний засіб, лікували нею захворювання дихальних шляхів, селезінки, печінки та інших внутрішніх органів. Авіценна теж використовував аїр, зокрема, для лікування шлунка, печінки, нирок і сечових шляхів, а також у разі захворювань очей.
Середньовічні лікарі визнавали аїр як дезінфікувальний засіб: його порошком присипали гнійні рани й виразки, рекомендували жувати під час епідемій грипу, холери, тифу та інших небезпечних хвороб.
Аюрведична медицина рекомендує
Аюрведична медицина, яка сьогодні стала популярною в багатьох країнах світу, рекомендує вживати аїр за погіршення пам’яті, епілепсії, головного болю, неврозів, синуситів, артритів: він поліпшує циркуляцію крові в судинах й очищає їх від токсинів.
З лікувальною метою застосовують в основному кореневище аїру - зовні червонувате, біле всередині, завтовшки як палець, покрите волокнами, зі специфічним приємним запахом. Воно містить ефірні олії, органічні кислоти, фітонциди, дубильні речовини, алкалоїди, вітаміни, таніни, крохмаль, альдегіди, смоли, мінерали та багато інших корисних речовин.
У народній медицині кореневище аїру застосовують у разі зубного болю, судом, кашлю, печії, малярії, водянки, рахіту, подагри, поганого апетиту, спазмів, інфекційних запалень. Відвар кореневищ аїру помічний за проносів, кишкових кольок, захворювань шлунка, метеоризму, отруєнь, печії, виразкової хвороби. Його застосовують для регулювання кислотності, а також як відхаркувальний, жарознижувальний засіб за бронхіту, бронхіальної астми, пневмонії, туберкульозу легенів. Аїр здатен поліпшувати функцію печінки й збільшувати жовчовиділення.
Невеличкі часточки кореневищ жують чи приймають у вигляді відвару чи порошку (на кінчику ножа) як тонізувальний засіб у разі пригнічення центральної нервової системи, для підвищення статевої функції, за судом, істерії, неврастенії. Розтертим на порошок коренем аїру присипають гнійні виразки та рани.
Помічна ця рослина й у разі запалень жіночих статевих органів, нерегулярних менструацій. Крім того, кореневище аїру жують, аби знизити потяг до куріння та усунути неприємний запах із рота.
Заготовляють кореневища аїру з вересня до глибокої осені, а також ранньої весни - коли падає рівень води. Їх викопують лопатою, очищають від землі та дрібних корінців. Грубі кореневища розрізають поздовж. Зібрану сировину прив’ялюють на відкритому повітрі, а потім висушують у теплому приміщенні (в гарну погоду на горищі). Можна сушити й у тіні за температури не вище 20-30° С. Якщо для застосування потрібен очищений аїр, кореневища після прив’ялення очищають від шкірки, а потім досушують. Готове висушене кореневище не гнеться, а ламається. Зберігають сировину в сухому приміщенні в полотняній торбинці чи скляних банках - її слід берегти від зволоження, оскільки вона дуже гігроскопічна й легко пліснявіє.
З лікувальною метою застосовують в основному кореневище аїру - зовні червонувате, біле всередині, завтовшки як палець, покрите волокнами, зі специфічним приємним запахом. Воно містить ефірні олії, органічні кислоти, фітонциди, дубильні речовини, алкалоїди, вітаміни, таніни, крохмаль, альдегіди, смоли, мінерали та багато інших корисних речовин.
У народній медицині кореневище аїру застосовують у разі зубного болю, судом, кашлю, печії, малярії, водянки, рахіту, подагри, поганого апетиту, спазмів, інфекційних запалень. Відвар кореневищ аїру помічний за проносів, кишкових кольок, захворювань шлунка, метеоризму, отруєнь, печії, виразкової хвороби. Його застосовують для регулювання кислотності, а також як відхаркувальний, жарознижувальний засіб за бронхіту, бронхіальної астми, пневмонії, туберкульозу легенів. Аїр здатен поліпшувати функцію печінки й збільшувати жовчовиділення.
Невеличкі часточки кореневищ жують чи приймають у вигляді відвару чи порошку (на кінчику ножа) як тонізувальний засіб у разі пригнічення центральної нервової системи, для підвищення статевої функції, за судом, істерії, неврастенії. Розтертим на порошок коренем аїру присипають гнійні виразки та рани.
Помічна ця рослина й у разі запалень жіночих статевих органів, нерегулярних менструацій. Крім того, кореневище аїру жують, аби знизити потяг до куріння та усунути неприємний запах із рота.
Заготовляють кореневища аїру з вересня до глибокої осені, а також ранньої весни - коли падає рівень води. Їх викопують лопатою, очищають від землі та дрібних корінців. Грубі кореневища розрізають поздовж. Зібрану сировину прив’ялюють на відкритому повітрі, а потім висушують у теплому приміщенні (в гарну погоду на горищі). Можна сушити й у тіні за температури не вище 20-30° С. Якщо для застосування потрібен очищений аїр, кореневища після прив’ялення очищають від шкірки, а потім досушують. Готове висушене кореневище не гнеться, а ламається. Зберігають сировину в сухому приміщенні в полотняній торбинці чи скляних банках - її слід берегти від зволоження, оскільки вона дуже гігроскопічна й легко пліснявіє.
Аїротерапія в практиці народної медицини
У разі хвороб печінки, холециститу, проносів, каменів у нирках застосовують спиртову настоянку кореневищ аїру: приймати по 10-30 крапель тричі на день.
Для приготування настоянки подрібнену суху сировину залити горілкою чи спиртом у співвідношенні 1:5 й настояти тиждень у темному місці.
У разі бронхіту 3 ст. л. подрібнених кореневищ аїру залити 0,5 л окропу, варити 30 хв на слабкому вогні, після охолодження перецідити. Пити по 0,5 склянки 3-4 рази на день, за 30 хв до їди.
За кашлю чи підвищеної температури тіла 15 г кореневищ настояти в 0,5 л окропу протягом 40 хв; приймати по 2 ст. л. тричі на день.
У разі печії рекомендується вживати тричі на день по 0,25 ч. л. порошку кореневищ аїру, запиваючи водою.
За хронічного тонзиліту 2 ст. л. кореневищ залити склянкою окропу, закрити кришкою, тримати на водяній бані 30 хв, перецідити. Використовувати для полоскання горла.
У разі імпотенції 50 г сировини залити 0,5 л горілки, настояти протягом 14 днів у темному місці. Приймати по 30-40 крапель тричі на день за 30 хв до їди.
Для поліпшення травлення 15 г коренів залити 3 склянками води, варити на слабкому вогні 15 хв, охолодити, перецідити. Пити по 0,5 склянки тричі на день.
У літній час можна використовувати свіжий сік усієї рослини для зміцнення зубів, позбавлення неприємного запаху з рота, за хвороб ротової порожнини. Вичавлений сік зі свіжої рослини розвести (1:1) окропом, довести до кипіння, охолодити, перецідити, зберігати не більше 2 діб. Застосовувати для полоскання ротової порожнини.
За болю в шлунку помічна настоянка кореневищ аїру: 1 ст. л. дрібно нарізаної сухої сировини залити 1 склянкою 70% спирту, настоювати в темному місці 2 тижні. Перецідити й приймати по 15-20 крапель з молоком тричі на день після їди.
Для зміцнення кровоносних судин застосовують ванни з відваром кореневищ: 300 г сировини залити 5 л води, кип’ятити 5 хв, настояти протягом 1 години, перецідити. Засіб вилити у ванну з водою температури 36-38 С, приймати ванну протягом 15-20 хв.
У разі гіпертонії, виразки шлунка, холециститу 1 ч. л. кореневищ аїру залити 1 склянкою води, кип’ятити 1 хв, настояти 1 годину, перецідити; приймати по 1 ст. л. тричі на день.
У разі хронічного гастриту зі зниженою кислотністю шлункового соку 1 ст. л. кореневищ аїру залити 2 склянками окропу, настояти 10-12 годин, перецідити; приймати по 0,5 склянки тричі на день за 20-40 хв до їди для збудження апетиту.
За ревматизму та деяких захворювань суглобів неревматичного походження рекомендується вживати порошок кореневищ аїру: 5-6 г слід з’їсти протягом дня в проміжках між їдою.
У разі білей рекомендується спринцюватися відваром кореневищ аїру: 3 ст. л. сировини залити 1 л води, кип’ятити 10 хв, перецідити. Робити спринцювання вранці та ввечері.
У разі закладеного носа, поліпів і застуди корисно вдихати порошок лепехи. У невеликих дозах його можна використовувати для опритомлення при втраті свідомості: цей порошок очищає дихальні шляхи.
Свіжий сік кореневищ аїру застосовують за зниження зору, запалень і відшарування сітківки: його закапують в очі, розвівши водою (1:10), чи змащують повіки.
Якщо волосся погано росте, до того ж випадає, а також у разі лупи, слід протягом 2-х місяців мити голову настоєм кореневищ аїру чи 2-3 рази на тиждень втирати його в шкіру голови.
Для приготування настою 1 ст. л. подрібненого кореневища залити 1 склянкою холодної води, настоювати протягом 8 годин.
У разі гепатиту помічний відвар кореневищ аїру, трави звіробою й безсмертнику – узяти в рівних частинах: 1 ст. л. збору залити 1 склянкою води, кип’ятити 5 хв, охолодити й приймати 3-4 рази на день до їди, по 0,5 склянки.
За кишкових і шлункових кольок, коліту й гастриту 1 ч. л кореневищ аїру заварити 1 склянкою окропу, настоювати близько 20 хв, перецідити й пити по 0,5 склянки 4 рази на день за 30 хв до їди.
У разі проносів аїр заварюють так само, але беруть порошок (2 ч. л.) і настоюють довше - 2 години. Потім настій слід перецідити й приймати по 0,25 склянки тричі на день за 30 хв до їди.
За серйозних проблем із кишечником - наприклад, у разі інфекційних чи інших захворювань, 1-2 дні поспіль уживають відвар аїру та рису. Треба взяти 10 г подрібненого кореневища й 1-2 ст. л. промитого рису, залити все водою (2 склянки), кип’ятити протягом 20 хв, перецідити й пити теплим замість їжі - 3-4 рази на день по 0,5 склянки.
У разі панкреатиту тривалий час приймають порошок із такого збору: кореневища аїру й кульбаби - по 50 г, листя м’яти перцевої, трава чебрецю, коріння кропиви, шишки хмелю - по 25 г (усе беруть в сухому вигляді й подрібнюють на млинку для кави до порошкоподібного стану - для цього треба перемолоти збір 2-3 рази). Потім 5 ст. л. цієї суміші змішати з медом, варенням чи повидлом (200 г). Засіб зберігати в холодильнику. Приймати по 1-2 ч. л. 1-2 рази на день.
За міоми змішати 2 ст. л. свіжого подрібненого кореневища аїру (чи 1 ст. л. сухого) з соком алое (50 мл) та медом (50 мл). Настоювати протягом 3-х днів. Приймати по 1 ст. л. до їди, 3-4 рази на день.
У разі геморою приймають сидячи ванни з відваром аїру: 30 г сировини залити 1 л води, кип’ятити 5 хв, перецідити.
У разі запалення ясен 1 ч. л. подрібненого кореневища аїру залити 1,5 склянки окропу, настоювати 2 години, перецідити. Полоскати ротову порожнину теплим настоєм.
Для зміцнення зубів і ясен у зубну пасту додають порошок кореневища аїру - близько 0,5 г на один раз.
У разі депресії 100 г кореневищ залити 1 л червоного десертного вина, настояти 15 днів. Пити по 1/3 склянки до їди.
За хронічного тонзиліту 2 ст. л. кореневищ аїру залити 1 склянкою окропу, накрити кришкою й поставити на киплячу водяну баню на 20-30 хв, потім перецідити. Полоскати горло якнайчастіше.
Дискінезія жовчних шляхів: 1 ст. л. подрібнених кореневищ аїру залити 1 склянкою окропу, накрити кришкою й настояти 20 хв; приймати по 2 ст. л. 3-4 рази на день за 30 хв до їди.
Для поліпшення зору кореневище аїру настоюють на виноградному вині: 1 ч. л. сировини залити 300 мл вина, настояти 2-3 тижні. Приймати по 10-30 крапель на ложку води.
Увага! Аїр не рекомендують застосовувати за кровотеч різного походження, у тому числі носових і гемороїдальних. Не можна приймати засоби з аїру за підвищеної секреції шлунка, загострення виразки шлунка, гострого запалення нирок, зниженого тиску. Протипоказання стосується також вагітних. Не слід вживати аїр у великих дозах - це може зумовити блювоту.
Для приготування настоянки подрібнену суху сировину залити горілкою чи спиртом у співвідношенні 1:5 й настояти тиждень у темному місці.
У разі бронхіту 3 ст. л. подрібнених кореневищ аїру залити 0,5 л окропу, варити 30 хв на слабкому вогні, після охолодження перецідити. Пити по 0,5 склянки 3-4 рази на день, за 30 хв до їди.
За кашлю чи підвищеної температури тіла 15 г кореневищ настояти в 0,5 л окропу протягом 40 хв; приймати по 2 ст. л. тричі на день.
У разі печії рекомендується вживати тричі на день по 0,25 ч. л. порошку кореневищ аїру, запиваючи водою.
За хронічного тонзиліту 2 ст. л. кореневищ залити склянкою окропу, закрити кришкою, тримати на водяній бані 30 хв, перецідити. Використовувати для полоскання горла.
У разі імпотенції 50 г сировини залити 0,5 л горілки, настояти протягом 14 днів у темному місці. Приймати по 30-40 крапель тричі на день за 30 хв до їди.
Для поліпшення травлення 15 г коренів залити 3 склянками води, варити на слабкому вогні 15 хв, охолодити, перецідити. Пити по 0,5 склянки тричі на день.
У літній час можна використовувати свіжий сік усієї рослини для зміцнення зубів, позбавлення неприємного запаху з рота, за хвороб ротової порожнини. Вичавлений сік зі свіжої рослини розвести (1:1) окропом, довести до кипіння, охолодити, перецідити, зберігати не більше 2 діб. Застосовувати для полоскання ротової порожнини.
За болю в шлунку помічна настоянка кореневищ аїру: 1 ст. л. дрібно нарізаної сухої сировини залити 1 склянкою 70% спирту, настоювати в темному місці 2 тижні. Перецідити й приймати по 15-20 крапель з молоком тричі на день після їди.
Для зміцнення кровоносних судин застосовують ванни з відваром кореневищ: 300 г сировини залити 5 л води, кип’ятити 5 хв, настояти протягом 1 години, перецідити. Засіб вилити у ванну з водою температури 36-38 С, приймати ванну протягом 15-20 хв.
У разі гіпертонії, виразки шлунка, холециститу 1 ч. л. кореневищ аїру залити 1 склянкою води, кип’ятити 1 хв, настояти 1 годину, перецідити; приймати по 1 ст. л. тричі на день.
У разі хронічного гастриту зі зниженою кислотністю шлункового соку 1 ст. л. кореневищ аїру залити 2 склянками окропу, настояти 10-12 годин, перецідити; приймати по 0,5 склянки тричі на день за 20-40 хв до їди для збудження апетиту.
За ревматизму та деяких захворювань суглобів неревматичного походження рекомендується вживати порошок кореневищ аїру: 5-6 г слід з’їсти протягом дня в проміжках між їдою.
У разі білей рекомендується спринцюватися відваром кореневищ аїру: 3 ст. л. сировини залити 1 л води, кип’ятити 10 хв, перецідити. Робити спринцювання вранці та ввечері.
У разі закладеного носа, поліпів і застуди корисно вдихати порошок лепехи. У невеликих дозах його можна використовувати для опритомлення при втраті свідомості: цей порошок очищає дихальні шляхи.
Свіжий сік кореневищ аїру застосовують за зниження зору, запалень і відшарування сітківки: його закапують в очі, розвівши водою (1:10), чи змащують повіки.
Якщо волосся погано росте, до того ж випадає, а також у разі лупи, слід протягом 2-х місяців мити голову настоєм кореневищ аїру чи 2-3 рази на тиждень втирати його в шкіру голови.
Для приготування настою 1 ст. л. подрібненого кореневища залити 1 склянкою холодної води, настоювати протягом 8 годин.
У разі гепатиту помічний відвар кореневищ аїру, трави звіробою й безсмертнику – узяти в рівних частинах: 1 ст. л. збору залити 1 склянкою води, кип’ятити 5 хв, охолодити й приймати 3-4 рази на день до їди, по 0,5 склянки.
За кишкових і шлункових кольок, коліту й гастриту 1 ч. л кореневищ аїру заварити 1 склянкою окропу, настоювати близько 20 хв, перецідити й пити по 0,5 склянки 4 рази на день за 30 хв до їди.
У разі проносів аїр заварюють так само, але беруть порошок (2 ч. л.) і настоюють довше - 2 години. Потім настій слід перецідити й приймати по 0,25 склянки тричі на день за 30 хв до їди.
За серйозних проблем із кишечником - наприклад, у разі інфекційних чи інших захворювань, 1-2 дні поспіль уживають відвар аїру та рису. Треба взяти 10 г подрібненого кореневища й 1-2 ст. л. промитого рису, залити все водою (2 склянки), кип’ятити протягом 20 хв, перецідити й пити теплим замість їжі - 3-4 рази на день по 0,5 склянки.
У разі панкреатиту тривалий час приймають порошок із такого збору: кореневища аїру й кульбаби - по 50 г, листя м’яти перцевої, трава чебрецю, коріння кропиви, шишки хмелю - по 25 г (усе беруть в сухому вигляді й подрібнюють на млинку для кави до порошкоподібного стану - для цього треба перемолоти збір 2-3 рази). Потім 5 ст. л. цієї суміші змішати з медом, варенням чи повидлом (200 г). Засіб зберігати в холодильнику. Приймати по 1-2 ч. л. 1-2 рази на день.
За міоми змішати 2 ст. л. свіжого подрібненого кореневища аїру (чи 1 ст. л. сухого) з соком алое (50 мл) та медом (50 мл). Настоювати протягом 3-х днів. Приймати по 1 ст. л. до їди, 3-4 рази на день.
У разі геморою приймають сидячи ванни з відваром аїру: 30 г сировини залити 1 л води, кип’ятити 5 хв, перецідити.
У разі запалення ясен 1 ч. л. подрібненого кореневища аїру залити 1,5 склянки окропу, настоювати 2 години, перецідити. Полоскати ротову порожнину теплим настоєм.
Для зміцнення зубів і ясен у зубну пасту додають порошок кореневища аїру - близько 0,5 г на один раз.
У разі депресії 100 г кореневищ залити 1 л червоного десертного вина, настояти 15 днів. Пити по 1/3 склянки до їди.
За хронічного тонзиліту 2 ст. л. кореневищ аїру залити 1 склянкою окропу, накрити кришкою й поставити на киплячу водяну баню на 20-30 хв, потім перецідити. Полоскати горло якнайчастіше.
Дискінезія жовчних шляхів: 1 ст. л. подрібнених кореневищ аїру залити 1 склянкою окропу, накрити кришкою й настояти 20 хв; приймати по 2 ст. л. 3-4 рази на день за 30 хв до їди.
Для поліпшення зору кореневище аїру настоюють на виноградному вині: 1 ч. л. сировини залити 300 мл вина, настояти 2-3 тижні. Приймати по 10-30 крапель на ложку води.
Увага! Аїр не рекомендують застосовувати за кровотеч різного походження, у тому числі носових і гемороїдальних. Не можна приймати засоби з аїру за підвищеної секреції шлунка, загострення виразки шлунка, гострого запалення нирок, зниженого тиску. Протипоказання стосується також вагітних. Не слід вживати аїр у великих дозах - це може зумовити блювоту.
Напої з лепехою
Компот з яблук та аїру: 2 ст. л. сухих кореневищ аїру чи 1 склянка свіжих кореневищ; 300 г свіжих яблук, 6 ст. л. цукру.: Яблука зварити до готовності в 1 л води, додати аїр, довести до кипіння, дати постояти 5-10 хвилин. Після цього присмачити цукром і знову довести до кипіння. Можна покласти кореневище в марлеву торбинку, яку перед подачею компоту на стіл вийняти з каструлі.
Квас з аїром
Хлібний квас - 3 л, настій кореневищ аїру - 1 склянка.
У приготовлений звичайним способом хлібний квас опустити в марлевій торбинці сухе кореневище аїру (50 г) на 3-5 годин.
Такий квас має високі смакові якості, володіє дієтичними властивостями, активізує функцію органів травлення, поліпшує зір та слух, зміцнює ясна, діє заспокійливо в разі нервового перезбудження, знижує кров’яний тиск.
Для приготування хлібного квасу знадобиться 1 буханець житнього хліба, 3 л води, 1 склянка цукру, 20 г дріжджів; 2 ст. л. родзинок.
Житній хліб нарізати кубиками, підсушити в духовці. Скласти в каструлю, залити окропом. Коли охолоне, перецідити через марлю. Додати цукор, дріжджі, перемішати й залишити на 10 годин бродити.
Розлити квас у пляшки, покласти родзинки, щільно закоркувати, поставити в холодильник. Через 2 доби напій готовий.
Источник:http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/ajir--ztsilennya-z-holovy-do-nih
Квас з аїром
Хлібний квас - 3 л, настій кореневищ аїру - 1 склянка.
У приготовлений звичайним способом хлібний квас опустити в марлевій торбинці сухе кореневище аїру (50 г) на 3-5 годин.
Такий квас має високі смакові якості, володіє дієтичними властивостями, активізує функцію органів травлення, поліпшує зір та слух, зміцнює ясна, діє заспокійливо в разі нервового перезбудження, знижує кров’яний тиск.
Для приготування хлібного квасу знадобиться 1 буханець житнього хліба, 3 л води, 1 склянка цукру, 20 г дріжджів; 2 ст. л. родзинок.
Житній хліб нарізати кубиками, підсушити в духовці. Скласти в каструлю, залити окропом. Коли охолоне, перецідити через марлю. Додати цукор, дріжджі, перемішати й залишити на 10 годин бродити.
Розлити квас у пляшки, покласти родзинки, щільно закоркувати, поставити в холодильник. Через 2 доби напій готовий.
Источник:http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/ajir--ztsilennya-z-holovy-do-nih
Тополя чорна. осокір
Поширення. Тополя чорна росте по всій території України, крім Карпат, по долинах і берегах річок, у заплавах, по берегах стариць і озер, нерідко утворюючи чисті лісостани. Часто її культивують як декоративну й фітомеліоративну рослину.
Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листкові бруньки тополі (Gemmae populi), які заготовляють в період цвітіння дерев, відламуючи їх від гілок, зрізаних секаторами або пилками під час рубок догляду. Зібрані бруньки сушать у затінку на протязі або в теплому провітрюваному приміщенні, розкладаючи їх тонким (2—3 см завтовшки) шаром на тканині чи папері й час від часу перемішуючи. Сухих бруньок виходить 20%. Готову сировину зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях.
Хімічний склад. Бруньки тополі чорної містять фенолглюкозиди саліцин і популін; флавоноїди (8,05%) апігенін, галангін і генкванін, 3-метиловий ефір галангіну, ізальпінін, кверцетин, кемпферол, 3-метиловий ефір кемпферолу, піностробін, піноцембрин, рамноцитрин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин, хризин і тектохризин; органічні кислоти: бензойну, коричну, галову, кавову, ферулову і яблучну; до 0,7% ефірної олії, у складі якої є гумулен, а-каріофілен, цинеол і неідентифіковані сесквітерпеноїди; вітамін С, жирну олію та інші сполуки.
Фармакологічні властивості і використання тополі чорної. Препарати тополі мають діуретичні, антисептичні й потогінні властивості. Найчастіше їх використовують при захворюваннях нирок, циститах, нетриманні сечі, болісному сечовипусканні, особливо при вагітності й після операцій, та при гіпертрофії простати. Крім того, продукти тополі використовують при неврозах, різних видах невралгії, артритних захворюваннях, геморої, атонії кишечника, діареї, простудних захворюваннях, грипі, збудженні статевих органів (сперматореї) та як засіб, що регулює менструації. Як антисептичний і такий, що сприяє розрідженню харкотиння, засіб тополю використовують для лікування гострих запальних процесів дихальних шляхів та хронічного бронхіту з гнійним мокротинням. Важливо підкреслити, що продукти тополі навіть при тривалому вживанні не виявляють побічного впливу на організм. При зовнішньому застосуванні продукти тополі виявляють протизапальну, антимікробну, кровоспинну й легку анестезуючу дію. Зважаючи на це, продукти з тополиних бруньок (мазь, настій на олії, рідше — настойку) використовують для лікування ран, виразок, опіків, порізів, забитих місць і геморою, як засіб проти випадання волосся, при свербежі шкіри й дерматиті, для розтирання при подагрі й ревматизмі. Настойка, крім того, вважається добрим засобом для лікування трихомонадного кольпіту.
Лікарські форми і застосуваннятополі чорної.
Внутрішньо — 2 чайні ложки подрібненої сировини настоюють 15 хвилин на 1—2 склянках окропу, проціджують і одержаний настій випивають за день за 3—4 прийоми;
настойку з бруньок (1—2 чайні ложки подрібненої сировини на 100 мл горілки, настояти 7 днів) по 20 крапель 3 рази на день.
Зовнішньо — сидячі ванни з настою (3 столові ложки подрібнених бруньок кип'ятять 5 хвилин у 4 склянках води, настоюють 4 години, проціджують і додають до ванни) при геморої: мазь (1 частина порошку бруньок на 4 частини мазевої основи);
настій на олії (1 частина подрібненої сировини на 5 частин олії, кип'ятити 30 хвилин, настояти 15 днів, процідити) або настойку (готують, як у попередньому прописі) для змащування чи розтирання уражених ділянок тіла;
комбіновану настойку з рівних частин бруньок тополі чорної і берези бородавчастої (готують на горілці у співвідношенні 1:10) для змащування ділянок шкіри, уражених мікозом.
Мучниця звичайна
МУЧНИЦЯ ЗВИЧАЙНА,
ведмеже вухо;
толокнянка обыкновенная
Arctoslaphylos uva-ursi, синонім — Arbutus uva-ursi —
невеликий вічнозелений кущик родини вересових. Стебла лежачі, 0,3-1 (2) м завдовжки, дуже розгалужені, з висхідними квітконосними гілочками. Листки чергові, шкірясті, довгасто-обернено-яйцевидні, тупі, з трохи загнутими донизу і злегка потовщеними цілими краями, зверху темно-зелені, з полиском, з ясно помітними сітчасто розташованими вдавленими жилками, зісподу світлішими, матові, з ясно виступаючою середньою жилкою. Квітки двостатеві, правильні, на коротких квітконіжках, у пониклих китицях на кінцях гілочок; віночок глечикоподібний, білий або блідо-рожевий, на верхівці з п'ятьма зубчиками. Плід — червона ягодоподібна куляста борошниста кістянка. Цвіте у травні — червні.
Поширення. Мучниця звичайна трапляється невеличкими острівками на Поліссі в соснових лісах, сухих піщаних грунтах.
Заготівля та зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя мучниці (Folia Uvae ursi). Заготовляють сировину у два строки: навесні, перед цвітінням або на його початку, і восени, від початку достигання плодів і до першого снігу. Зрізані гілочки зв'язують у пучки й розвішують для сушіння під наметами або в провітрюваному приміщенні. Після сушіння листки відокремлюють від стеблових частин і зберігають у коробках у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності сировини — 5 років.
Листя мучниці відпускають аптеки.
Хімічний склад.Листя мучниці містить фенолові глікозити арбутин (8-16%) і метиларбутин, вільний гідрохінон, дубильні речовини пірогалової групи (30-35%), органічні кислоти (галова, елагова, хінна, мурашина, урсолова), флавоноїди гіперозид, кверцетин, кверцитрин, ізокверцитрин, мірицетин, мірицитрин, тритерпен уваол, віск і смолу та сліди ефірної олії й мінеральні солі.
Фармакологічні властивості та використання.Основними діючими речовинами листя мучниці є фенолові глікозити, флавоноїди й дубильні речовини. Арбутин і метиларбутин розщеплюються в організмі до гідрохінону, який має подразні й антибактеріальні властивості, внаслідок чого підвищується діурез, а сечовивідні шляхи очищаються від бактеріальної флори.
Протибактеріальна дія мучниці проявляється лише за умови лужної реакції сечі, оскільки при кислій реакції сечі гідроліз глікозитів не відбувається. (Бажано здати сечу на загальний аналіз, щоб визначити реакцію. При лужній реакції лікуються мучницею, при кислій реакції – брусницею – примітка Довбні Н. А. за дослідженням Мамчура Ф. І.).
Антисептичний ефект проявляють і дубильні речовини мучниці. Він зумовлений їхньою здатністю утворювати комплексні сполуки з мікробними білками й від реакції сечі не залежить. Поряд з цим дубильні речовини мучниці виявляють протизапальну дію.
Флавоноїди, що містяться в рослині, виявляють салуретичну дію (підвищення діурезу з одночасним посиленням виведення з організму іонів натрію та хлору).
Одночасна наявність сечогінних, антимікробних і протизапальних властивостей робить цю рослину цінним засобом для лікування запальних процесів у сечовивідних шляхах та ниркової недостатності з порушенням водного й мінерального обміну.
У народній медицині, крім того, препарати мучниці приймають при нефролітіазі, гематурії, затримці сечі, мимовільному сечовиділенні, ніктурії, сперматореї, малярії, туберкульозі легень, діареї й атонії кишок та при цукровому діабеті.
Мучниця звичайна входить до складу сечогінного чаю.
Вживають мучницю у вигляді настою, відвару або порошків з листя.
Натомість болгарські вчені вважають, що найкраща лікарська форма мучниці — настій, і пояснюють це тим, що при кип'ятінні екстрагується значна кількість дубильних речовин, які подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту.
При надмірному й тривалому вживанні препарати мучниці можуть спричиняти блювання, пронос, подразнення нирок, викидень у вагітних.
У разі необхідності тривалого вживання мучниці її використовують у суміші з іншими лікарськими рослинами, які мають сечогінні та протизапальні властивості. Окремі автори рекомендують при вживанні мучниці одночасно приймати 1 чайну ложку натрію гідрокарбонату для створення лужної реакції сечі.
Зовнішньо настій листя рослини застосовують для гоєння виразок і гнійних ран.
Лікарські форми та застосування.
ВНУТРІШНЬО — холодний настій (1 столову ложку сировини заливають двома склянками кип'яченої води кімнатної температури, настоюють 6—8 годин, проціджують) приймають по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день;
- настій (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) приймають по півсклянки або по третині склянки 3-5 разів на день через 40 хв. після їди;
- відвар (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) приймають по 1 столовій ложці 3-5 разів на день через 40 хв. після їди;
- порошок з листя приймають по 1 г двічі на день;
- 10 г суміші листя мучниці звичайної і полину звичайного, трави хвоща польового, насіння моркви дикої і кропу запашного, взятих у співвідношенні 3:2:2:1:2, заливають двома склянками окропу, настоюють 12 годин у духовці, кип'ятять 5 хвилин і п'ють по півсклянки 4 рази на день через 1 годину після їди при нирковокам'яній хворобі;
- столову ложку суміші (порівну) листя мучниці звичайної і трави собачої кропиви п'ятилопатевої заливають 3 склянками окропу, кип'ятять, поки не википить третина рідини, проціджують і п'ють протягом дня за 3 рази при нервовому збудженні й атонії кишок.
ЗОВНІШНЬО — настій або відвар (готують, як у попередньому прописі) застосовують для обмивань і компресів.
Петрушка
Лікувальні властивості коріння петрушки
Петрушка — всім відома пряна і лікарська рослина. Для лікувальних цілей в науковій медицині використовується зелень і насіння. Не меншу цінність представляє і корінь петрушки, тому не дивно, що народні цілителі охоче використовують його при лікуванні багатьох захворювань.
Корінь петрушки здавна використовувався шаманами в магічних ритуалах, а знахарки радили його вживати для посилення менструальних виділень. Причому, корінь необхідно було збирати виключно в місячну ніч, враховуючи при цьому положення молодого місяця (він мав знаходитися на лінії горизонту).
Заготівля лікувальної сировини
Заготівлю коренів петрушки можна починати восени у перший рік вирощування, або ж протягом усього теплого періоду (на другому році життя рослини). Викопані коренеплоди можна використовувати в свіжому вигляді, а можна і висушити про запас. Вимитий коренеплід перед висушуванням розрізають на частини уздовж і сушать на відкритому повітрі (під навісом в підвішеному стані), або в термокамерах (температура має складати не більше 40 °C, щоб уникнути втрату ефірної олії).
Висушений або свіжий корінь петрушки має двояку користь: як приправа, і як лікарська сировина.
Хімічний склад лікарської сировини
Коріння петрушки, як і листя, містять ефірну олію (близько 0,08 – 0,1%), вітаміни групи B (B1, B2), нікотинамід (вітамін Р), вітамін C, каротиноїди (провітаміни A), вуглеводи і органічні кислоти.
Лікувальні властивості кореню петрушки
Корінь петрушки, насамперед, цінна вітамінна добавка до різних страв. Досить з’їсти 50 – 60 грамів петрушки, щоб задовольнити добову потребу організму в аскорбіновій кислоті та вітаміні A.
Корінь петрушки володіє вираженими діуретичними властивостями, що дозволяє рекомендувати його хворим, які страждають набряками ниркового або серцевого походження.
Компоненти ефірної олії кореня петрушки володіють проти-мікробною активністю, стимулюють відтік жовчі і процеси травлення.
Вживання в їжу коріння і листя петрушки рекомендується хворим, які страждають коронарною недостатністю. Така харчова добавка також надає ефект і в разі декомпенсованих вад серця.
Лікарське використання коріння петрушки
Набряки серцевого походження. У цьому випадку призначається відвар кореня з метою збільшення діурезу. Крім того, калій, який міститься в корінні, робить позитивний вплив на серцеві м’язи. Готують препарат з розрахунку: одна столова ложка подрібненої сировини на 250 мл води (проварюють 10 – 12 хвилин). У день рекомендується приймати по склянці відвару до трьох разів.
Цистит. Народні цілителі рекомендують настій кореня петрушки (дві столові ложки на 250 мілілітрів окропу, настоюють 4 – 6 годин). Для посилення лікувального ефекту рекомендується комбінація з листям петрушки кучерявої в суміші з корінням (1:1). Приймати потрібно до п’яти разів на день, по дві-три столові ложки цього настою.
Простатит. Відомо, що листя петрушки радять чоловікам при еректильній дисфункції, а корінь часто прописують в разі простатиту. При простатиті використовується свіжий корінь, який необхідно подрібнити на тертці і залити крутим окропом (2 столові ложки на 200 мл води). Настоюють протягом 10 – 12 годин (в термосі). Приймати потрібно перед їжею по одній столовій ложці.
Сік петрушки – дуже сильний засіб для стимуляції кори надниркових залоз. Крім того, сік сприяє поліпшенню травлення. Втім, для цієї мети досить просто вводити петрушку в харчовий раціон. Готують сік переважно з цілої рослини (коріння і листя). Промивають від землі, подрібнюють на м’ясорубці і віджимають сік. Відділення рідини проходить легко, навіть без попереднього замочування у воді. Приймати сік рекомендується в суміші з медом (1:1), по одній столовій ложці — тричі на добу.
Протипоказання
Протипоказань щодо застосування кореня петрушки не так і багато, тим не менш, вони існують. По-перше — це вагітність. По-друге — важкі захворювання нирок, такі, як нефрити, гломерулонефрити.
Петрушка: золото на грядці - петрушка вітаміни очі гастрит косметологія маски волосся.
Найкорисніші і легкі в засвоєнні вітаміни ростуть у нас прямо на грядках, а перша зелень володіє самим цілющим і потужним ефектом. Недарма у неї навіть колір зовсім інший. Поговоримо сьогодні про петрушці, однією з самої поширених і корисних трав, що ростуть на наших садових ділянках.
Невибагливе рослина виростити дуже просто: достатньо кинути насіння на початку травня в землю - і через місяць-півтора на столі вже буде свіжа зелень.
Петрушку можна вирощувати цілий рік на підвіконні : вона не займає багато місця, добре кущиться і за смаковими якостями буде вигідно відрізнятися від прісних продуктів супермаркетів .
«Зростаюча на камені» , саме так перекладається її назву з латині. Крім того, що листя петрушки мають пряний смак, а гілочки служать прекрасною прикрасою літніх салатів, вона ще й надзвичайно корисна. У її листі вітаміну С у 5 разів більше, ніж у лимоні та апельсині. Плюс багатий набір вітамінів В1, В2, К, РР, солей заліза, калію, магнію, кальцію, фосфору . 50 грамів цієї зеленої травички з легкістю забезпечують добову потребу людини у вітаміні С і каротині.
Петрушка широко застосовується в народній медицині , допомагаючи позбутися від багатьох поширених хвороб. Її корінь використовується при лікуванні захворювань очей , так як вона містить каротин, який необхідний для відновлення життєвих сил сітківки ока. Для цього корінь, ретельно промивши, дрібно нарізають, заливають окропом і ставлять на вогонь на 10-15 хвилин, потім остуджують і п'ють цей настій по півсклянки перед їжею 2-3 рази на день. Цей же відвар можна використовувати для компресів і промивання очей.
При гастриті використовується сік свіжої зелені петрушки, який приймають всередину приблизно по 10 мл 5 разів на день до прийому їжі. Сік покращує секрецію, нормалізує кислотність. Для любителів цибулі і часнику ця травичка буде просто незамінним помічником, тому що досить пожувати гілочку петрушки - і запаху цих специфічних продуктів уже не відчують люди навколо вас.
Невибагливе рослина виростити дуже просто: достатньо кинути насіння на початку травня в землю - і через місяць-півтора на столі вже буде свіжа зелень.
Петрушку можна вирощувати цілий рік на підвіконні : вона не займає багато місця, добре кущиться і за смаковими якостями буде вигідно відрізнятися від прісних продуктів супермаркетів .
«Зростаюча на камені» , саме так перекладається її назву з латині. Крім того, що листя петрушки мають пряний смак, а гілочки служать прекрасною прикрасою літніх салатів, вона ще й надзвичайно корисна. У її листі вітаміну С у 5 разів більше, ніж у лимоні та апельсині. Плюс багатий набір вітамінів В1, В2, К, РР, солей заліза, калію, магнію, кальцію, фосфору . 50 грамів цієї зеленої травички з легкістю забезпечують добову потребу людини у вітаміні С і каротині.
Петрушка широко застосовується в народній медицині , допомагаючи позбутися від багатьох поширених хвороб. Її корінь використовується при лікуванні захворювань очей , так як вона містить каротин, який необхідний для відновлення життєвих сил сітківки ока. Для цього корінь, ретельно промивши, дрібно нарізають, заливають окропом і ставлять на вогонь на 10-15 хвилин, потім остуджують і п'ють цей настій по півсклянки перед їжею 2-3 рази на день. Цей же відвар можна використовувати для компресів і промивання очей.
При гастриті використовується сік свіжої зелені петрушки, який приймають всередину приблизно по 10 мл 5 разів на день до прийому їжі. Сік покращує секрецію, нормалізує кислотність. Для любителів цибулі і часнику ця травичка буде просто незамінним помічником, тому що досить пожувати гілочку петрушки - і запаху цих специфічних продуктів уже не відчують люди навколо вас.
Папороть чоловіча
Багаторічна трав’яниста спорова рослина з родини багатоніжкових (Polypodiaceae). Має сильно розвинене коротке товсте кореневище, яке несе пучок перисторозсічених листків. Листки сидять на коротких черешках, густо вкриті бурими плівками. З нижнього боку листків наприкінці літа розвиваються спорангії, що збираються в соруси і розташовуються в два ряди по боках середньої жилки.
Зустрічається часто в букових, ялинових та дубових лісах.
Застосування. З лікувальною метою використовують кореневища (Rhizoma filicis maris). Вони містять папоротеву і флаваспидову кислоти, албаспидін і аспидол, що являють собою похідні флороглюцина і його вторинні й третинні гомологи. За останніми даними, діючим началом папороті є фільмарон. В кореневищі є також жирне й ефірне масла, смолисті й дубильні речовини.
Про лікувальні властивості папороті знали дуже давно. Папороть описували Діоскорид, Вергілій, Пліній і більш докладно Авіценна (XI століття).
Зараз із кореневищ папороті одержують екстракт або неогаленовий препарат філіцилін, який застосовують проти стрічкових глистів, гостриків, анкілостомів та інших, які паразитують в організмі людини і тварин.
Збирання. Заготовляють кореневища папороті ранньою весною або у вересні—жовтні, очищаючи їх від коренів, лусочок, сухих черешків. Сушать на горищах під залізним дахом або в інших приміщеннях, які добре провітрюються. Для прискореного і рівномірнішого сушіння кореневища необхідно розрізувати вздовж і впоперек на кілька частин.
Підписатися на:
Дописи (Atom)